Домашнє насильство і насильство в Україні в контексті COVID-19

0
203

Пандемія COVID-19 і наступні обмежувальні заходи в Україні привели до збільшення випадків домашнього насильства по відношенню до жінок, у тому числі дітей і літніх людей. Такі фактори, як стрес, викликаний соціальною ізоляцією, додаткової домашньою роботою та доглядом за дітьми, хворими, людьми з інвалідністю, збільшення споживання алкоголю і соціально-економічна незадоволеність, безпосередньо сприяли зростанню домашнього насильства.

У той же час, зрив громадських послуг через недоступність громадського транспорту або зміна способу роботи постачальників громадських послуг, ускладнюють доступ жертв домашнього насильства до правосуддя та соціальних послуг.
В рамках оперативної гендерної оцінки, проведеної «ООН-жінки в Україні» в період з 22 березня по 25 квітня 2020 року, 58 жінок (1,8% респондентів) і 7 чоловіків (1,3%) повідомили про те, що вони зіткнулися з насильством в сім’ї.

У той час як 4,6% жінок і 3,8% чоловіків заявили, що їхні сусіди чи друзі стали жертвами домашнього насильства за той же період. Результати оперативної гендерної оцінки показують, що посилення психологічної напруженості в суспільстві також може привести до загострення жорстокого і упередженого ставлення до певних груп (наприклад, тим, хто повернувся з-за кордону).

Додатково було проведено ще одну експрес-оцінкою в Донецькій, Луганській і Запорізькій областях з метою оцінити реагування служб по боротьбі з домашнім насильством та ідентифікації додаткових ризиків, з якими стикаються жертви домашнього насильства в період пандемії COVID-19.

Результати оцінки показують, що жінки стикаються з додатковими економічними проблемами з моменту появи COVID-19 в Україні і що багато партнерів контролюють сімейні витрати, дуже часто скорочуючи витрати, пов’язані з потребами жінок.
Крім того, деякі респонденти відзначили обмежений доступ до інформації жертв домашнього насильства, викликаний контролюючою поведінкою агресорів. Більш того, опитані жертви домашнього насильства оцінили реакцію поліції на домашнеу насильства як неефективну, пояснивши, що поліція рідко видає захисні приписи і зазвичай просто застосовує адміністративну санкцію у вигляді штрафу, який зазвичай виплачується із загального сімейного бюджету, і проводить профілактичні бесіди зі злочинцем. Що ж до інших постачальників послуг по боротьбі з домашнім насильством, таких як служби соціальної допомоги мобільні бригади служби юридичної допомоги або шелтери, то мало хто з опитаних жертв домашнього насильства знають про ці послуги і ніколи не зверталися до них.

17.06.2020 року в режимі он-лайн відбулося засідання регіональної ради з питань сім’ї гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству, протидії торгівлі людьми. За результатами обговорення прийняті відповідні рішення.

Головне управління Держпраці в Донецькій області в свою чергу звертається до роботодавців вжити відповідних заходів щодо запобігання негативним наслідкам, а саме:

  1. Проводити серед працівників інформаційну та роз’яснювальну роботу. Розмістити інформацію про заходи щодо протидії домашньому насильству та засобів впливу на кривдника. Уряд запустив «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства за номером 1547
  2. Розповсюдження інформаційних матеріалів про торгівлю людьми та заходи протидії.

527 та 0 800 505 501 – номери телефону Національної безкоштовної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів, спеціалісти якої надають консультації іноземцям, які перебувають в Україні та українцям, які планують поїхати за кордон, або повернулися в Україну з-за кордону.

Консультації надаються безкоштовно та конфіденційно!

527.org.ua – електронні консультації

527 – безкоштовні дзвінки з мобільних телефонів в Україні

0-800-505-501 – безкоштовні дзвінки зі стаціонарних телефонів в Україні

  1. Вжити заходів спрямованих на збереження робочих місць, заробітної плати, забезпечити дотримання законодавства при оформленні трудових відносин з працівниками, гарантій працівникам, що поєднують  роботу з трудовими обов’язками, особливо соціально-вразливих категорій громадян (осіб з інвалідністю, одиноких жінок, неповнолітніх)

Соціальний діалог в даному випадку  відіграє важливу роль у реагуванні на кризу COVID-19 на національному, регіональному рівні, на рівні підприємств установ і організацій у питаннях захисту працівників, їхнього здоров’я та безпеки, збереження робочих місць та гарантування засобів до існування, а також впровадження заходів для тих, хто втратив роботу.

Важливо аби профспілки, представники найманих працівників )у разі відсутності профспілок) і роботодавці уклали низку угод з метою захисту бізнесу, збереження зайнятості та забезпечення того, що під час виходу з карантину були хороші стартові позиції для відновлення економічної діяльності. Зокрема існують різні типи схеми скороченого робочого часу, які мають чимало плюсів:

дозволяють зменшити кількість звільнень під час кризи;

дозволяють працівникам зберегти свою роботу і доходи, що допомагає їм в цілому підтримувати свій рівень життя – за умови, що рівень допомоги становить значний відсоток їхньої звичайної заробітної плати;

з точки зору збереження соціальної стабільності у суспільстві схеми скороченого робочого часу допомагають стабілізувати економіку, оскільки працівники залишаються зайнятими і витрачають на покупки значну частину заробітної плати;

заощаджуються кошти державного бюджету, оскільки зазвичай витрати на допомогу по частковому безробіттю менші, аніж допомога по безробіттю тим працівникам, які в противному випадку були б звільненими.

Важливе значення має стаття 51 КЗпП. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Відповідно до положень ч.4 ст.51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись у колективних договорах для жінок які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Слід зазначити, що така дія є правом, а не обов’язком підприємств, установ і організацій. Відповідно до ст. 9-1 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.