Права неповнолітніх: умови прийняття на роботу, пільги, гарантії, підстави та порядок звільнення 0 232

У наш час все більше підлітків замислюється над питаннями, де і яким чином можна заробити гроші. Роботодавці ж, нехай і не дуже охоче, але все ж таки іноді приймають на роботу неповнолітніх (адже на їх заробітній платі можна непогано заощадити, оскільки підлітки, на відміну від дорослих працівників, погоджуються майже на будь-яку суму винагороди за свою працю). Проте і неповнолітнім, перш ніж розпочати пошуки роботи, і роботодавцям, перед прийняттям їх на роботу, корисно було б ознайомитись з низкою положень Кодексу законів про працю України та деяких інших нормативно-правових актів, присвячених врегулюванню трудових правовідносин з неповнолітніми.

Умови прийняття на роботу

Як відомо, неповнолітніми є особи, які ще не досягли вісімнадцяти років. У трудових правовідносинах вони прирівнюються у правах до повнолітніх і так само, як і останні, зобов’язані чесно і сумлінно працювати, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержуватися трудової дисципліни тощо.

А от в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні користуються певними пільгами, встановленими законодавством України, — про це прямо зазначено у ст. 187 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП).

За загальним правилом, що міститься у ч. 1 ст. 188 КЗпП, допускається прийняття на роботу лише тих неповнолітніх осіб, які вже досягли шістнадцяти років.

Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можуть прийматися на роботу й особи, які досягли п’ятнадцяти років. Також допускається прийняття на роботу осіб, яким виповнилося чотирнадцять років. Але це, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 188 КЗпП, можливо лише при дотриманні наступних умов:

  • по-перше, прийняття на роботу у вказаному віці підлягають тільки учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів;
  • по-друге, такі особи можуть виконувати лише легку роботу, що не заподіє шкоди їхньому здоров’ю;
  • по-третє, їх робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися виключно у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);
  • по-четверте, знову ж таки необхідна наявність згоди одного з батьків (чи особи, що їх замінює, — усиновлювача чи опікуна).

Крім того, усі неповнолітні особи приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду (порядок його проведення визначено у Положенні про медичний огляд працівників певних категорій, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 45) і в подальшому, до досягнення двадцяти одного року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Обмеження щодо застосування праці неповнолітніх

В інтересах охорони здоров’я підлітків у трудовому законодавстві існують певні обмеження, що стосуються всіх працівників, молодших вісімнадцяти років. Так, у ст. 190 КЗпП встановлено заборону на застосування праці неповнолітніх на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46). Зокрема, особи, яким ще не виповнилося вісімнадцять років, не можуть працювати на виробництвах чи роботах, пов’язаних з виготовленням, зберіганням, транспортуванням і застосуванням вибухонебезпечних речовин чи отрутохімікатів; займатися торгівлею або зберіганням лікеро-горілчаної продукції; обіймати посади водіїв автомобілів тощо.

Також у зв’язку з особливостями фізичного розвитку підлітків забороняється залучати осіб, молодших вісімнадцяти років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 березня 1996 р. № 59. Вказаним нормативним актом установлено, що до роботи, яка потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються лише ті підлітки, які не мають медичних протипоказань (це має бути засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом). До тривалої ж роботи з підіймання та переміщення важких речей підлітки до п’ятнадцяти років взагалі не допускаються.

Окрім цього, забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). При цьому нічним вважається час з десятої години вечора до шостої години ранку (ч. 3 ст. 54 КЗпП); надурочними — роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ч. 1 ст. 62 КЗпП); вихідними — дні, які за затвердженим графіком роботи підприємства є для працівника вільними від виконання його трудових обов’язків (статті 67 — 69 КЗпП).

Пільги та гарантії

Усі неповнолітні мають право на певні пільги щодо робочого часу, заробітної плати та надання відпусток. Зокрема, для всіх працівників, які ще не досягли вісімнадцяти років, чинним законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу. Так, якщо для дорослих працівників нормальна тривалість робочого часу, відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП, становить 40 годин на тиждень, то підлітки віком до шістнадцяти років не повинні працювати понад 24 години на тиждень, а працівники віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років — понад 36 годин на тиждень (п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП). Водночас, заробітна плата неповнолітнім працівникам при скороченій тривалості їх робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій, які працюють у звичайному (повному) режимі робочого часу.

Тобто працівники-підлітки, хоч і працюють порівняно з дорослими протягом меншого проміжку часу, але мають право на оплату своєї праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

Тривалість же робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини вищевказаної максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку (оскільки працюючі учні можуть мати різний вік, то і половина максимальної тривалості їх робочого часу буде дорівнювати або 12 годинам — для осіб у віці до шістнадцяти років, або 18 годинам — для осіб у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років на тиждень).

Щодо щорічних відпусток, то відповідно до ч. 1 ст. 195 КЗпП, вони надаються неповнолітнім працівникам у зручний для них час (щоправда, це не означає, що працівник-підліток має право у будь-який час вимагати від роботодавця надання відпустки, при складанні графіка відпусток роботодавець і профспілковий орган зобов’язаний враховувати побажання неповнолітнього працівника щодо часу надання йому відпустки).

Тривалість щорічної відпустки, згідно з ч. 2 ст. 75 КЗпП та ч. 8 ст. 6 Закону України “Про відпустки”, становить для неповнолітніх працівників тридцять один календарний день. Крім того, за перший рік роботи працівникам, молодшим вісімнадцяти років, мають бути надані за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві щорічні відпустки повної тривалості. Якщо неповнолітній був прийнятий на роботу після затвердження графіка відпусток, час надання йому щорічної відпустки за перший рік роботи, з урахуванням його побажання, повинен бути встановлений шляхом доповнення графіка відпусток роботодавцем, за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства. При цьому відпустка має бути надана неповнолітньому працівникові у повному обсязі, а не пропорційно відпрацьованому ним часу.

Відповідно до ст. 196 КЗпП для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Відмова у прийнятті на роботу і професійному навчанні на виробництві зазначеним особам, направленим у рахунок броні, забороняється.

У ст. 7 Закону “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” передбачається встановлення квоти робочих місць для працевлаштування молоді, а у разі відмови у прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти — стягнення з підприємств, установ та організацій штрафу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз ця сума складає 850 гривень) за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для надання роботодавцям дотацій на створення додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку.

При цьому слід зазначити, що у згаданому Законі під терміном “молодь” маються на увазі громадяни України віком від 14 до 35 років (ст. 1 Закону) — таким чином, коло осіб, яких підприємства зобов’язані приймати на роботу у рахунок броні (квоти), порівняно з положеннями ст. 196 КЗпП суттєво розширено.

Підстави та порядок звільнення

Звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи роботодавця згідно зі ст. 198 КЗпП допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного органу у справах неповнолітніх (служби у справах неповнолітніх, які створено відповідно до Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх).

Цікавою особливістю припинення трудових правовідносин з неповнолітніми також є те, що відповідно до чинного законодавства розірвати трудовий договір з працівником, який ще не досяг вісімнадцяти років, можна не тільки з ініціативи роботодавця та самого неповнолітнього працівника, а й з ініціативи батька чи матері (усиновлювача чи піклувальника) останнього, а також державних органів і службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Щоправда, цей варіант припинення трудових відносин з неповнолітнім можливий лише у разі, коли подальше виконання трудового договору загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси (наприклад, заважає навчанню неповнолітнього).

Начальник відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці У Донецькій області Харченкова С.

Попередня статтяНаступна стаття

Контроль за додержанням законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин. Трудовий договір 0 139

Одним із пріоритетних напрямків роботи органів Держпраці є контроль за додержанням законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України).
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст.24 КЗпП України).
Згідно з вимогами абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, встановлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків несуть відповідальність у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (на сьогодні –111 690 грн.) за кожного працівника щодо якого скоєно порушення. 
Протягом ІІ кварталу поточного року інспектори відділу контролю південного напрямку управління з питань праці здійснили інспекційні відвідування аптечних закладів. За результатами контролю 4-х суб’єктів господарювання (інспектовано 6 об’єктів) виявлено використання праці без оформлення трудових відносин з 7 працівниками, застосовано штрафні санкції у розмірі 781,8 тис. грн.

Тимчасова непрацездатність: гарантії та заборони щодо звільнення працівників 0 141

Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України) містить певні гарантії та заборони щодо звільнення працівників. Так, згідно зі ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також в період його перебування у відпустці, за винятком п. 5 ст.40 КЗпП України, а саме нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Список таких захворювань, де вказаний строк збереження місця роботи при певному захворюванні, відсутній. Проте, згідно з ст.25 Закону України від 06.04.2000 №1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» особам працездатного віку, в яких вперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи. 
Отже, звільнити працівника за п.5, ст.40 КЗпП України можливо вже на наступний день після закінчення терміну чотирьох місяців, якщо:
• по-перше, його хвороба не пов’язана з професійним захворюванням, або трудовим каліцтвом; 
• по-друге, не є захворюванням на туберкульоз.
Зауважуємо, що відповідно до ст.184 КЗпП України, забороняється звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (в окремих випадках до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів при наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Також слід пам’ятати, у разі якщо співробітник – член первинної профспілкової організації, то, щоб звільнити його за п.5 ст.40 КЗпП України, потрібно отримати згоду виборного органу цієї організації. 
Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов’язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності. У разі їх відсутності підставою для звільнення може бути прогул без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України).