Державні інспектори Управління Держпраці провели роз’яснювальну роботу щодо прав працівників на відпустку 0 128

    Державними інспекторами Управління Держпраці постійно проводиться роз’яснювальна робота щодо дотримання законодавства про працю.
     Головними державними інспекторами відділу контролю південного напрямку Мариною Кірзуновою та Ольгою Комісаровою проведено семінар у ТОВ «СРЗ» на тему: «Право на відпустку». 
     Право працівників на відпочинок шляхом надання їм відпустки закріплено у ст. 45 Конституції України. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою також регулюються Законом “Про відпустки”, КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
     Відповідно до чинного законодавства України, право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України “Про відпустки”). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.
     Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.
     Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України “Про відпустки”, та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, які передбачені ст. 24 цього закону.
Законом України “Про відпустки” передбачені наступні види відпусток:
• щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону);
• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);
• додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);
• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
• додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
• творча відпустка (ст. 16 цього Закону);
• соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону); 5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
     Тривалість відпусток окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України. Так, згідно з Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” працівникам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні службовці згідно з Законом “Про державну службу” користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку.
     Необхідно зазначити, що у окремих суб’єктів господарювання, працівники, зайняті на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я, за роботу в таких умовах мають право на додаткову відпустку, тривалістю до 35 календарних днів. Перелік посад, робота на яких дає право на отримання такої додаткової відпустки визначається за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах.
     Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Чинним законодавством забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства за умови, що основна безперервна частина відпустки становитиме не менше 14 календарних днів, та в інших випадках, передбачених законодавством.
     За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям (ст. 24 Закону “Про відпустки”).
     Відпустка без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надається в певних випадках в обов’язковому порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам І та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу – тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родинності, вказаної в ст. 25 Закону “Про відпустки”) без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, – тривалістю 15 календарних днів (без урахування часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст. 25 Закону “Про відпустки”.
     За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
     Варто зазначити, що особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.
     Види відповідальності:
• фінансова – накладається на роботодавця (у вигляді штрафу в розмірі 1 МЗП (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП); 
• адміністративна – накладається на посадових осіб підприємства або на роботодавця-підприємця у вигляді штрафу в розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1 700 грн.) (ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Попередня статтяНаступна стаття

Інспектор відділу нагляду у будівництві, котлонагляді та за підйомними спорудами читала лекцію на ТОВ «РСІ-БУД» 0 21

Головний державний інспектор відділу нагляду у будівництві, котлонагляді та за підйомними спорудами Управління нагляду на об’єктах підвищеної небезпеки ГУ Держпраці у Донецькій області Суботіна Валентина Михайлівна провела семінар-нараду за участю фахівців ТОВ «РСІ-БУД». Були розглянуті питання організації охорони праці та робочих місць на тимчасових або мобільних будівельних майданчиках при виконанні будівельних робіт.

Особливу увагу приділили обов’язкам координаторів з питань охорони праці на стадії будівництва, в обов’язки яких входить організація співпраці підрядників та координація їх дій щодо захисту працівників та запобігання виникненню нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.