Робочий час та його тривалість 0 155

За результатами аналізу питань, з яким громадяни звертаються на Урядову гарячу лінію, встановлено, що майже третина таких питань стосується тривалості робочого часу та порядку його  обліку.

Конституцією України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Робочий час — це час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати трудову функцію відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Саме так дане поняття повинне розумітися в межах трудових правовідносин.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу.

Питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються Кодексом законів про працю України.

В Україні звичайно застосовуються два види робочого тижня: п’ятиденний з двома вихідними днями і шестиденний з одним вихідним днем. Рішення про встановлення п’ятиденного або шестиденного робочого тижня приймається власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи підприємства, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Водночас тривалість робочого часу в межах тижня може бути меншою за 40 годинний робочий час або більшою при застосуванні підсумованого обліку робочого часу. Зокрема відрізнятися у різні тижні місяця.

Разом з цим, підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників, діяльність яких пов’язана з особливим характером праці (учителя, лікарі та інші) або станом здоров’я (деякі категорії інвалідів).

Скорочується на одну годину тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Нічним вважається час з 10 годин вечора до 6 години ранку. Але до роботи у нічний час забороняється залучення:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

2) осіб, молодших вісімнадцяти років;

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. А робота, яка виконується в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється колективними договорами та угодами, але не може бути менше за 20 процентів тарифної ставки (окладу) за кожну повну годину роботи в нічний час.

Неповний робочий час відповідно до статті 56 КЗпП України може встановлюватися за угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Допускається встановлення неповного робочого часу у вигляді:

  • неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин);
  • неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів на тиждень);
  • поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

При встановленні неповного робочого часу (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – в залежності від виробітку.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий час.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою сторін як на певний термін, так і без зазначення терміну. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

В сучасних умовах зниження ділової активності в країні встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, але й з ініціативи власника підприємства.

Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, при цьому знижується розмір заробітної плати. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за два місяці. Протягом цих двох місяців за працівником зберігаються попередні умови праці. Якщо ж працівник не згоден працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України як відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Міністерством праці та соціальної політики України затверджено Методичні рекомендації щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу та Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу (накази Міністерства праці та соціальної політики України від 4 жовтня 2006 р. № 359 та  від 19.04.2006 р. № 138 відповідно).

Вказані вище рекомендації можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та господарювання, галузевої належності з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів виробництва.

Попередня статтяНаступна стаття

Технічне обслуговування вантажопідіймальних кранів 0 91

Будь-яка техніка в процесі експлуатації зношується і якщо не проводити періодичне технічне обслуговування, то в підсумку може виникнути необхідність в проведенні передчасного капітального ремонту, що незмінно спричинить за собою додаткові витрати.
Технічне обслуговування вантажопідйомного обладнання – це комплекс робіт для підтримання його в справному стані і працездатності. Суб’єкт господарської діяльності, який експлуатує вантажопідіймальні крани і машини повинен забезпечити їх безпечну експлуатацію та утримання в справному стані шляхом організації належного технічного обслуговування. Організація експлуатації, технічного обслуговування і ремонту кранів регламентована системою планово-попереджувального ремонту і раціональної експлуатації технологічного обладнання підприємств. Визначальним документом в організації технічного обслуговування вантажопідйомного обладнання є інструкція з експлуатації, що додається заводом-виготовлювачем до паспорту вантажопідйомної машини.
Метою технічного обслуговування в крановому господарстві є:
– підтримання вантажопідйомного обладнання в справному стані і його готовності до роботи з високою продуктивністю;
– усунення причин, що викликають передчасний знос і вихід з ладу елементів обладнання;
– збільшення міжремонтних термінів і попередження аварійних (позапланових) ремонтів;
– безпека роботи, а також забезпечення мінімальних витрат палива, електроенергії та експлуатаційних матеріалів.
Технічне обслуговування кранів проводиться, як правило, під час перерв в роботі без порушення технологічного процесу підприємства.
Комплекс робіт по щозмінному обслуговування включає: огляд крана перед початком роботи, регулювання і змащення механізмів, чистка механізмів, моста, візку і кабіни крана після роботи.
Періодичне технічне обслуговування вантажопідйомного обладнання найкраще доручити кваліфікованій бригаді слюсарів-ремонтників і електромонтерів, навчених виконувати роботу з ремонту та обслуговування вантажопідіймальних кранів за участю машиніста крана (кранівника) і під керівництвом досвідченого інженерно-технічного працівника.
Машиніст крана повинен знати і дотримуватися термінів проведення періодичних технічних оглядів і технічних обслуговувань. При виконанні операцій з технічного обслуговування мають бути передбачені додаткові заходи безпеки, спрямовані на запобігання виникнення нещасних випадків через можливі деформації несучих частин крана, ослаблення і порушення з’єднань і кріплень вузлів, надмірної корозії металоконструкцій.
При технічному обслуговуванні вантажопідіймальних кранів основними причинами нещасних випадків і аварій, як правило, є:
– незнання або недотримання правил з охорони праці і виробничих інструкцій, а також порушення трудової дисципліни;
– невиконання вимог проекту виконання робіт;
– відсутність або зневажливе ставлення з боку обслуговуючого персоналу до знакової сигналізації, що застосовується під час переміщення вантажів кранами;
– несвоєчасний або неякісний інструктаж з техніки безпеки на робочому місці;
– відсутність справних і своєчасно випробуваних електрозахисних засобів і заземлюючих пристроїв;
– відсутність у обслуговуючого персоналу необхідної кваліфікації.
Тому для запобігання нещасних випадків і аварій при роботі і обслуговуванні вантажопідіймальних кранів машиністи кранів, слюсарі-ремонтники, електрики, стропальники та інженерно-технічні працівники, пов’язані з роботою крана, повинні:
– добре знати і точно виконувати вимоги правил та інструкцій з охорони праці в частині експлуатації та виробництва робіт вантажопідіймальними кранами, а також вимоги виробничих і посадових інструкцій;
– ні в якому разі не допускати порушень виробничої та трудової дисципліни при роботі і ремонті вантажопідіймальних кранів;
– ретельно виконувати вимоги проекту виконання робіт;
– своєчасно і якісно проводити технічний огляд, ремонт і технічне опосвідчення вантажопідіймальних кранів;
– систематично вести технічний нагляд за станом механізмів крана, підкранових колій і чітко виконувати інструкцію заводу-виготовлювача з експлуатації крана;
– не допускати проведення ремонтних робіт несправним інструментом без захисних і запобіжних засобів;
– своєчасно і якісно проводити інструктаж з охорони праці на робочому місці;
– допускати до виконання робіт підвищеної небезпеки тільки навчений і атестований персонал, який має відповідну кваліфікацію.
Своєчасне технічне обслуговування кранів – це впевненість у надійній та безаварійній роботі вантажопідіймального обладнання.

Щодо невикористаної щорічної відпустки 0 82

Наступає літо і у багатьох працівників настає пора відпусток. Щоб все було гаразд з правової точки зору, нагадаємо деякі положення законодавства щодо невикористаних днів відпусток за попередні періоди.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону «Про відпустки» (далі – Закон), право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги). Частиною п’ятою статті 11 Закону заборонено неподання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Враховуючи викладене, щорічна відпустка має надаватися вчасно згідно із затвердженим графіком відпусток. Разом з тим у випадку, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку в минулому році або за кілька попередніх років, він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток (стаття 24 Закону). Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на щорічну відпустку.

Частиною 12 статті 10 Закону також визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Ненадання щорічних відпусток у терміни, визначені Законом та КЗпП України, є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця може бути притягнуто до відповідальності.

Щодо кількості невикористаних відпусток, які можуть бути надані працівникові протягом робочого року, то це питання має вирішуватися за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і роботодавцем.

Для послідовного та точного обліку використання щорічних відпусток доцільно надавати працівнику спочатку невикористану щорічну відпустку за попередній рік, а потім за наступний.